Не сотвори себе кумира,
Он испарится, как вода.
Твоя уютная квартира
Тебе дана не навсегда.
Цвет потеряют занавески,
Диван устанет — старый мул,
С люстр на пол
упадут подвески,
Развалится на части стул.
О, эти вещи!
Да Бог с ними!
Их все равно не уберечь
Стихами звонкими твоими,
После тебя растопят печь.
Ушёл – освободил квартиру,
Что в ней осталось отлюбя…
Не сотвори себе кумира
Не из вещей, не из себя.
* * *
А ведь была столетняя война;
Да неужели можно столько драться?
Да, жизнь была суровою, признаться.
О! Что за нравы!
Что за времена!
И войны становились все короче,
Но злее пушки и жесточе бой,
И жертвы миллионною гурьбой...
Не вспоминать такое лучше к ночи.
А сколько наштамповано калек?
А сколько слов высоких источалось?
А может быть - война не прекращалась,
И мирных дней не знает человек?
* * *
Нахватались мы каких-то знаний,
Каких-то понастроили махин,
Насочиняли схемы мирозданий,
Все это фильмом кажется плохим.
Что даст Господь, то будет и открыто;
Не миллион нам дан, а пятаки, —
Пока не видим далее корыта,
Хвалить себя большие мастаки.
Мы велики мечтой, надеждой, словом,
В достигнутом весьма ничтожны мы...
От спеси очень близко до худого —
Что много хуже нищенской сумы.
* * *
Жизнь коротка, и стоит ли
Терять Всевышнего доверие?
Росли-росли, и выросли:
И валятся в обрыв деревья.
И многого нам не понять,
И многое для нас закрыто.
Слепых не будем осуждать,
А дерзких карта будет бита.
Пусть страх не бродит за спиной,
Пусть сердце не трепещет птицей:
Нам уготован мир иной, —
Должны мы тихо удалиться.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
