Приходит вновь новый день; и снова солнце встаёт;
А вера, в сердце моём, с надеждою гимны поёт.
Ввысь, к небу, взоры подняв, ищу святые лучи.
Пусть их находит душа и, словно как арфа, звучит.
Хвала Тебе, мой Господь, что Дух Святой, Свой, даёшь,
Что слышишь, Ты, голос молитв и в чистых сердцах живёшь.
Хвала Тебе, что живу. На небо, как мост – Твой крест.
Любовь Твоя грех сняла; возносит меня, она, вверх.
С рассветом, веры огонь пусть ярче, сильней горит;
А Слово Божье даёт живые ручьи из груди.
Я, духом, к Тебе прильну. Жажду общенья с Тобой.
Мне, Истиной, путь озари, Господь-Искупитель мой.
Приносят заботы дни; и день на день не похож.
Прошу, от меня удали: порыв суеты и ложь.
На крест Твой позволь смотреть, силу дай грех побеждать,
Чтобы Тебя, день за днём, Спаситель-Господь, ожидать.
Хвала Тебе, мой Господь, что Дух Святой, Свой, даёшь,
Что слышишь, Ты, голос молитв и в чистых сердцах живёшь.
Хвала Тебе, что живу. Как мост на небо – Твой крест.
Любовь Твоя грех сняла; возносит меня, она, вверх.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 2849 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
